Сторітелінг: мистецтво розповідання.



Розповідь — ключовий прийом у роботі вихо­вателя. Ми постійно розказуємо дітям різні оповідки, казки, придумуємо власні сюжети, опи­суємо події з життя, подаємо пізнавальну інфор­мацію… Та чи завжди вихованці слухають нас з інтересом, проймаються тим, про що ми розпо­відаємо?   Як же стати майстерним оповідачем?  Відпо­відь дає сторітелінг.

20.11.2018 року методист Марковська Н.М. провела консультацію для вихователів  “Сторітелінг: мистецтво розповідання, або як зацікавити і мотивувати дітей”. 

ЩО ТАКЕ СТОРІТЕЛІНГ?

Сторітелінг ( з англ. storytelling, де story— історія, atelling — розповідання) — мис­тецтво складання і розповідання захопливих історій.

Сторітелінг як технологію у 90-х роках ми­нулого століття розробив і успішно впровадив в управління міжнародною корпорацією аме­риканець Девід Армстронг. Він урахував такий психологічний чинник: розповіді з життя значно легше сприймаються, вони цікавіші, ніж логічні аргументи й сухі міркування, а тому здатні ви­кликати в слухача довіру й мотивувати до певних дій (щось придбати, наприклад)

Насправді людство займалося сторітелінгом завжди. За допомогою міфів, легенд, казок наші пращури передавали з покоління в покоління весь накопичений людством досвід і знання. За основу брали реальні факти, але їм надавали містичного характеру, метафоричності, вдавали­ся до гіперболізації. Такі розповіді були виразні, цікаві, легко асоціювалися з особистим досвідом.

Сьогодення швидкоплинне, стрімке та інфор­маційно перевантажене. Відтак людям необхідні ефективні способи обробки й передачі інформа­ції, як-от сторітелінг.

Хоча ця технологія розроблена для менеджмен­ту та маркетингу, вона може бути корисною і в галу­зі освіти, зокрема в роботі з дошкільнятами.

 Запроваджувати сторітелінг у по­вному обсязі як технологію не варто, оскільки її мета надто широка. Використовуємо його лише як мотиваційний комунікаційний прийом.

У нашому розумінні, завдання сторітелінгу — за допомогою розповіді створити умови для мо­тивації дітей до навчання на занятті або під час освітньої ситуації, викликати симпатію до голов­ного персонажа, який допоможе зацікавити ви­хованців і доступно донести до них потрібну ін­формацію.

СТОРІТЕЛІНГ ЯК СЮРПРИЗНИЙ МОМЕНТ.

Сюрпризи — це непередбачувані веселі мо­менти, які завжди викликають у дітей хвилю емоцій: малята пожвавлюються, їхня діяльність активізується. Крім того, сюрпризні моменти створюють ефект новизни, що так потрібно ди­тині дошкільного віку.

Сюрпризні моменти доречні на заняттях, ди­тячих святах, дозвіллі, у повсякденному житті малят. Завжди яскраві, несподівані, вони стиму­люють розвиток творчої фантазії, задовольняють прагнення дітей відкривати в довкіллі щось нове. Дошкільняті цікаво все, він не терпить нудьги, сі­рості, бездіяльності.

Кожен вихователь, готуючись до заняття, за­здалегідь обмірковує сюрпризний момент. Про­те зробити це не так просто. Адже він має впи­суватися в тему заняття: треба продумати все так, аби до вигаданого персонажа можна було звернутися під час заняття, а на завершення не забути з ним попрощатися.

Наведемо перелік прийомів, які доцільно використовувати на мотиваційному (комуніка­тивному) етапі заняття для збудження інтересу дітей, привернення уваги до пропонованого матеріалу.

Прийоми мотивації:

  • Створення проблемних (освіт­ніх) ситуацій.
  • Сторітелінг.
  • Застосування незвичних матері­алів, наочних і технічних засобів.
  • Усі види драматизації.
  • Використання несподіваної, невідомої та су­перечливої інформації.
  • Емоційна насиченість навчального змісту, створення емоційних ситуацій.
  • Використання технік емоційної розрядки, моментів змагання або гри тощо.

Переваги сторітелінгу в роботі з дошкільнятами.

Цікавий засіб урізноманітнення заняття або освітньої ситуа­ції. Допомагає реалізувати індивідуальний підхід та зацікав­лювати дітей. Не потребує витрат і може бути використаний у будь-якому місці та в будь-який час. Розвиває уяву, фантазію та креативність. До речі, як у дітей, так і в педагогів.

Сприяє налагодженню добрих взаємин між вихованцями та педагогом. Під час спілкування, допомоги персонажу відбу­вається обмін емоціями, формуються довіра та емпатія. Знімає психологічне напруження. Під час слухання, обгово­рення, переказування, створення оповідки діти вчаться усві­домлювати свої почуття і говорити про них.

ПОРАДИ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ.

Найдоречніше використовувати сторітелінг на першому етапі заняття — етапі спілкування, мо­тивації, презентації теми.

Головне на цьому етапі — “зачіпка”, несподі­ванка, дивовижа, зупинка у звичній діяльності, що перетворює її на ситуацію нерозв’язаності, загадковості. Цікава історія допомагає сфокусу­вати увагу дітей на завданні, таким чином ство­рюється освітня ситуація: новий поворот у вже відомому матеріалі, сюжеті.

Потім слід з’ясувати, які запитання виникли у дітей, та визначити тему заняття. Важливо допо­могти вихованцям визначити мету заняття і його результат (виходячи з їхніх вікових та психофізіо­логічних особливостей).

Щоб ефективно використовувати сторітелінг, бажано дотримуватися таких правил.

Правила сторітелінгу.

  • Розповідь на початку заняття (сюр­призний момент) має тривати не біль­ше 2-3 хв. Це має бути непростий або комічний випадок з життя персонажа, мета якого — донести до дітей важ­ливу інформацію.
  • Персонажі (або персонаж) мають бути яскраві, добре знайомі дітям (їхня “фізична” присутність під час розпо­віді не обов’язкова).
  • Ключовим є запитання, на якому зо­середжено увагу слухачів і на яке буде дано відповідь наприкінці історії.
  • Для підтримання уваги дітей важливо забезпечити оптимальний ритм іс­торії (тобто те, наскільки швидко або повільно вона розвивається).
  • Емоційне наповнення оповідки має наближати її до власного досвіду слухачів, аби вони співчували персонажеві, бажали допомогти йому.
  • Діти мають бути учасниками подій, що від­буваються з персонажем і особисто стосу­ються кожного з них.
  • Оповідачу доречно варіювати тон, гучність свого голосу.Розповідання тихим голосом, а іноді навіть пошепки, допомагає слухачам сприйняти сюжет, злитися з ним, співпере­живати персонажам.
  • Бажано супроводжувати розповідь відповід­ними мелодіями і звуками (підготовленими заздалегідь).
  • Розповідь не слід перевантажувати зайвими деталями та наочністю.

Сюжет, який розповідає вихователь, слід роз­вивати за підготовленим планом. Проте для створення захопливої розповіді самої структури замало. Важливо правильно пов’язати всі її еле­менти в єдиний твір. Стиль і тон сторітелінгу — те, що впливає на сприйняття історії.

Основні структурні компоненти сторітелінгу.

Починаємо, як правило, з прив’язки до місця події (де розпочалася історія — реальна, казко­ва, фантазійна тощо).

Далі мають виникнути особливі обставини (хтось зник, зіпсувалися погодні умови, комусь (тваринам, рослинам, казковим персонажам та ін.) потрібна допомога).

Щоб розв’язати проблему, персонаж зали­шає домівку й вирушає назустріч пригодам. Ці пригоди обов’язково завершуються його пере­могою та щасливим поверненням додому.

 Насамкінець — мораль історії (старших до­шкільнят можна залучити до формулювання ви­сновку).

 Деякі структурні компоненти сто­рітелінгу можна об’єднувати залежно від сюжету оповіді.

На початковому етапі, як вихователеві, так надалі й дітям, найдоцільніше використовува­ти адаптований (скорочений) варіант відо­мих карток Володимира Проппа.

Навчаючись за цими картками розповідати оповідки, діти потім переказують їх одноліткам, друзям, батькам. Цей прийом ефективний у роботі з мовленнєво пасивними дітьми. Залучення їх до розповідання власних історій допоможе їм упоратися з проблемами мовлення. 

Сторітелінг  як комунікативний прийом використовується з метою мотивації дітей до навчальної діяльності, або для розвитку в них зв’язного мовлення. 

Отже, існує чимало прийомів мотивації дітей, і стрітелінг –  один із них. 

1 thought on “Сторітелінг: мистецтво розповідання.”

  1. Інна сказав:

    Чи можете поділитися майстер класом

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *